Майно в шлюбі, яке є особистою приватною власністю: що не ділиться при розлученні

# Майно в шлюбі, яке є особистою приватною власністю: що НЕ ділиться при розлученні

«Ми розлучаємось. Квартиру, яку я отримала у спадок від бабусі, він теж хоче поділити. А ще моє авто, куплене до шлюбу, — каже, що ми разом його ремонтували, тож тепер воно спільне. Це законно?» — із такими питаннями до мене звертаються мало не щотижня.

Побутує міф: усе, що придбане під час шлюбу, автоматично стає спільним, а «моє» — лише те, що було до весілля. Це не зовсім так. Сімейний кодекс України прямо називає кілька категорій майна, яке лишається особистою приватною власністю одного з подружжя, навіть якщо воно з'явилося вже під час шлюбу. У цій статті розберу, що саме закон відносить до такого майна, коли воно може «перетворитися» на спільне, і як захистити своє право в суді.

Головна стаття: що є особистою приватною власністю

Ключова норма — стаття 57 Сімейного кодексу України (закон від 10.01.2002 № 2947-IV, чинний зі змінами). Вона встановлює вичерпний перелік майна, яке вважається особистою приватною власністю дружини чи чоловіка:

1. майно, набуте до шлюбу;

2. майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування — це, мабуть, найчастіший випадок: подарунок від батьків чи успадкована квартира лишаються «своїми»;

3. майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали особі особисто;

4. житло, набуте за час шлюбу внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

5. земельна ділянка, отримана внаслідок приватизації (що перебувала у користуванні особи або отримана в межах норм безоплатної приватизації за Земельним кодексом).

Тобто «у спадок — значить моє» — це не побутова віра, а пряма норма закону. Саме ці п'ять пунктів статті 57 і є фундаментом, на якому будується захист права на особисту власність.

Ще три важливі блоки зі статті 57

Стаття 57 містить і далекі від очевидності положення, які часто стають несподіванкою для клієнтів:

• Речі індивідуального користування (у тому числі коштовності) є особистою приватною власністю навіть тоді, коли придбані за рахунок спільних коштів подружжя (частина 2). Тобто обручка чи ноутбук, яким користується лише один з подружжя, — його особиста власність.

• Премії та нагороди за особисті заслуги — особиста власність (частина 3). Але суд *може* визнати за другим з подружжя право на частку, якщо встановить, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

• Відшкодування за втрату (пошкодження) речі та моральної шкоди (частина 4), а також страхові суми за обов'язковим особистим страхуванням (частина 5) — теж особиста власність.

Окремо частина 6 статті 57 дає суду право визнати особистою приватною власністю майно, набуте за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це важливо для тих, хто фактично розійшовся, але офіційно ще не розлучився.

Презумпція спільної власності: як вона працює

Щоб зрозуміти, коли майно «моє», треба знати і протилежне правило — його закріплено у статті 60 Сімейного кодексу:

• Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба).

• Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності.

Тобто діє презумпція спільності: за замовчуванням усе, придбане в шлюбі, — спільне. Особиста приватна власність — це *виняток*, і саме той, хто на неї претендує, має довести, що майно підпадає під одну з підстав статті 57.

Важливо: підстави спільної власності не обмежуються лише заробітком. За статтею 61 СКУ об'єктом спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, а також майно, гроші, гонорар чи виграш, одержані за договором, укладеним одним із подружжя в інтересах сім'ї. Навіть речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, — спільна власність.

Ключовий нюанс: коли «моє» стає «спільним» (стаття 62)

Найчастіша помилка — вважати, що статус «особиста приватна власність» незмінний. Це не так. Стаття 62 Сімейного кодексу передбачає, що:

> Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності.

Тобто механізм із прикладу на початку статті («ми разом робили ремонт у його квартирі») цілком реальний, але з двома застереженнями:

1. «Істотне» збільшення вартості треба довести — сам факт дрібних вкладень не перетворює майно на спільне. Йдеться про значне здорожчання (наприклад, капітальний ремонт, реконструкція).

2. Рішення приймає суд — автоматично право не переходить. Без спору та рішення суду майно лишається особистим.

Друга частина статті 62 стосується доходів від особистого майна: якщо один із подружжя своєю працею чи коштами брав участь в утриманні, управлінні або догляді за майном, що належить другому, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору може бути визнаний спільним.

Часткове вкладення особистих коштів

Окремий випадок — коли у придбання майна вкладені і спільні, і особисті кошти. Це регулює частина 7 статті 57 СКУ: частка у такому майні, відповідна розміру особистого внеску, є особистою приватною власністю того з подружжя, хто ці кошти вніс. Тобто можлива «змішана» структура: частина майна — спільна, частина — особиста. Усе залежить від того, наскільки точно можна підтвердити джерело та розмір коштів.

Що треба доводити: практичні поради

• Зберігайте документи про походження майна. Договір дарування, свідоцтво про право на спадщину, документи про приватизацію, платіжні документи про придбання коштом особистих заощаджень — це ваш головний доказ у суді.

• Фіксуйте окреме проживання. Якщо фактично припинили шлюбні відносини, але не розлучилися — збирайте докази окремого проживання (виписка про реєстрацію, свідчення, листування). Це дає суду підставу за частиною 6 статті 57 визнати набуте майно особистим.

• Контролюйте «зростання вартості» спільно. Якщо не хочете, щоб ваше особисте майно через ремонт стало спільним, — краще вкладати особисті кошти задокументовано, або чітко домовлятися про компенсацію затрат, або оформлювати шлюбний договір.

• Не покладайтеся на «мовчатку». Презумпція — на боці спільності. Якщо плануєте поділ — дійте активно, збираючи докази до, а не після розлучення.

• Розмежуйте вартість, а не факт. У «змішаному» майні важливо не просто сказати «це моє», а довести розмір особистого внеску та відповідну частку.

Висновок

Особиста приватна власність — не міф і не виняток «для обраних», а чітко прописані в статті 57 Сімейного кодексу категорії: майно, набуте до шлюбу; отримане в дар або у спадок; придбане за особисті кошти; приватизоване житло та земля; речі індивідуального користування; премії, нагороди, відшкодування шкоди та страхові суми. Діє презумпція спільності (статті 60–61), тому саме власник повинен довести належність майна до особистого.

Водночас цей статус не вічний: за статтею 62 СКУ істотне збільшення вартості спільними затратами може перетворити особисте майно на спільне — але лише за рішенням суду. Тому головне — вчасно зібрати документи, правильно визначити частки та не покладатися на усні домовленості.

Якщо ви зіткнулися зі спором про поділ майна — чи то ваш спадок «претендують» поділити, чи навпаки ви вкладалися в чиєсь особисте майно, — звертайтеся. Оціню вашу ситуацію, підготую правильну позицію і представлятиму ваші інтереси в суді.

📍 Адвокат Ольга Лепій · 📞 096 460 52 10 · 🌐 advokat-lepiy.com.ua

Читайте також:

• Поділ майна подружжя: види спорів, які виникають після розлучення

• Шлюбний договір 2026: що можна і не можна передбачити

• Розлучення без згоди одного з подружжя

• Чи можна стягнути аліменти, перебуваючи в шлюбі

• Позовна заява про розірвання шлюбу: зразок